Україна відзначила 25-ту річницю незалежності. Здійснилася мрія Тараса Шевченка: здається, немає пана, розкувалися раби, називаємо себе українцями, а державу – Україною...

Та чи про таке життя мріяв наш Пророк? Чи такими хотів бачити своїх співвітчизників? Іще блукаємо ми своєю пустелею, не пускає нас Бог до раю, бо не маємо Мойсеїв, не викоренили з душ рабську покору й байдужість. Ми ще не можемо зрозуміти, що все залежить від нас. Не повинно звучати : «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Ми маємо навчитися бути українцями – тобто гордитися цим. Мабуть, недарма кажуть, коли маєш щось, то не цінуєш. Спитайте тих, хто за кордоном заробляє на хліб, поспілкуєтеся з українською діаспорою: вони знають українську мову, співають українські пісні, моляться українською мовою; гордо кажуть, що вони українці за своїм корінням. А ми ще й досі ділимо Україну на Східну і Західну і байдуже спостерігаємо за всім, що відбувається. Сучасне весілля більш європейське,закордонне, аніж українське. То це правильно? Ми – українці чи хто? Скільки дітей залишилося сиротами? Скільки матерів похоронили молодих здорових дітей? Скільки залишилося вдів? А ми йдемо до московської церкви, яка у своїх молитвах прославляє людей, руки яких облиті кров’ю наших синів і дітей. То це правильно? Ми – українці чи хто? Сучасне життя неймовірно стрімке. Ми рухаємося вперед дуже швидко, а щоб встигнути якнайбільше, намагаємося зайве обминути, викинути, а решту скоротити. Тож зупинімось і подумаймо: чи хочемо жити краще? Зрозуміймо, що все в наших руках, ми – господарі на своїй землі, тому нікого не повинні боятися. За це Бог нас і карає…

 

о.Степан

Останнє оновлення ( Середа, 08 лютого 2017, 19:24 )